 Вклоняємося доземно всім солдатам!
Метою виховної години для учнів 3 класу, яка була проведена в переддень Великої Перемоги було: виховувати в учнів повагу до героїчних подвигів співвітчизників, ушанувати пам'ять тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни; формувати патріотичні почуття гордості за старше покоління; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.  Вони у битві чесно полягли,
А іншого - ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
Бо віддали життя для Перемоги!  ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День перемоги, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя. Ми з вами зібралися на зустріч із ветеранами, які своєю кров'ю відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, і всі ми щиро вдячні, що до нас завітали ветерани Великої Вітчизняної війни. Ми в бою здобували свободу, 
Ми в бою гартували її,
Ми пройшли переможним походом,
Пронесли крізь недолю-негоду
Прапор волі по рідній землї!
Зникла хмара пелехата,
Сонце, променем палай!
Волі в нас не відібрати,
Не здолати
Рідний край! 
Вічно сяяти сонцю над краєм,
Бо здобули ми сонце в бою.
Ми країну свою оглядаєм,
Бойових земляків обираєм
У Верховну Раду свою.
На землі моїй багатій
Сонце, променем палай!
Волі в нас не відібрати,
Не здолати.
Рідний край! Кожна людина зберігає в пам'яті момент свого життя, який здається їй другим народженням, переломом у всій подальшій долі. Війна живе в душах переживших її такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути цю війну тривалістю 1418 днів і ночей. Чотири роки... Тридцять чотири тисячі годин!.. Від Москви до Берліна - дві тисячі шістсот кілометрів. Так мало. Правда? Це, якщо літаком, - три години. Перебіжками та по-пластунськи - чотири роки! Мільйони загиблих... А скільки не народжених дітей?.. А скільки залишилось вдів і сиріт?.. А що може виміряти материнське горе, її сльози... Благословляла мати сина,
А синові - сімнадцять літ...
Іти на бій за Батьківщину -
Був материнський заповіт.
Сховала сльзи на прощання,
Щоб не пекли його вони...
І син пішов... Лишив чекання,
Лишив свої хлопчачі сни. ...Минули бурі стоголосі.
Є і медалі, й ордени...
А рана та
Ще ниє й досі
Далеким стогоном війни.
Ні, не забути днів огнених,
Що злиті в Перемоги День.
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен. Одержала звістку матуся,
Що син її впав за Дністром.
Поїхала мати до сина
В далекі світи із села
І білу пшеничну хлібину,
і шитий рушник привезла.
Спинилась вона над водою,
На скелі Дністровій крутій:
Могила його під горою
І писаний камінь на ній.
Заплакала: "Сину, мій сину,
Як довго до тебе я йшла..."
Могилу, неначе дитину,
Руками вона обняла.
А річка шуміла невпинно,
І тихо шуміла трава,
І тільки червона калина
Тремтіла, неначе дива.
А мати стоїть на колінах,
І пальці торкають граніт,
І поруч моя Україна
В скорботі із нею стоїть.
Страшні сліди залишила війна. На території України в руїни та згарища перетворили фашисти 114 міст і 28 тисяч сіл. Дорогою ціною дісталася нам перемога.
Дорогою ціною...
Ми не забудемо нічого,
Забути сил у нас нема,
І смерть малого і старого
Вам не обійдеться дарма!
Сьогодні ми з великою вдячністю і любов'ю вітаємо вас, дорогі ветерани. Поморозь лягла на ваші скроні, роки поорали зморшками ваші обличчя, але ваші серця залишилися молодими. Ви бережете пам'ять про своїх однополчан. Зустрічаєтеся з тими, хто досі з нами. Ми вклоняємося вам! Ми завжди будемо пам'ятати ваш подвиг! Ми завжди будемо пам'ятати вас! Низький уклін вам, сивочолі ветерани!
|
