Постановка проблеми. Професійна орієнтація старшокласників – кінцева і основна мета функціонування профільної школи. Відповідно до концепції профільного навчання у старшій школі та Національної доктрини розвитку загальної середньої освіти, сучасна школа має функціонувати як профільна. Завданням профільної школи є підготовка всебічно розвиненої, професійно зорієнтованої особистості. Таке бачення загальної середньої освіти відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства та держави. Зараз повсюдно можна спостерігати невідповідність між принципом формуванням профільних класів та запитом суспільства і держави відносно кадрових стратегій. Така проблема обумовлена поверхневим підходом до організації навчально-виховного процесу в профільній школі та комплектування профільних класів. Актуальність останніх досліджень. Теоретико – прикладні основи проблеми розробляються науковим колективом Інституту педагогіки АПН України та лабораторією профільного навчання. [Бібік Н.М., Березівська Л.Д., Бурда М.І., Іванюк Г.І., Калініна Л.М., Кизенко В.І., Корсакова О.К., Онищук Л.А., Трубачева С.Е., Доротюк В.І., Покиданов Г.О., Піддячий М.І.] Формулювання цілей статті. Визначити підходи до профільної та професійної орієнтації в школі, дослідити основні проблеми профорієнтаційної роботи з старшокласниками. Основна частина. Розглядаючи більш глибоко цей аспект, необхідно зазначити, що добір учнів у профільні класи має базуватися на вичерпних даних і носити різнобічний характер. Необхідними складовими профорієнтаційного висновку мають бути: 1. Результати діагностики індивідуальних психофізіологічних показників учнів, професійних нахилів, спеціальних умінь та навичок; 2. Результати бесіди з учнями, батьками та вчителями; 3. Аналіз успішності старшокласників (профільна вибірка); Використання профорієнтаційних тестових методик для відбору учнів у профільні класи та професійної орієнтації старшокласників важко переоцінити. Сучасні стратегії та методи вивчення профілю учня дозволяють формувати якомога повну картину портрету особистості школяра, роблячи передпосилання на майбутню професійну траєкторію та кар’єрні перспективи. Умовно профорієнтаційні тестові методики можна поділити на дві основні групи. Основними критеріями такої диференціації стають параметри та показники, які визначає та чи інша методика. Профорієнтаційні тести умовно діляться на:

1. Профорієнтаційні тестові методики з метою визначення професійної та соціально-комунікативної спрямованості особистості.

2. Методики, спрямовані на визначення індивідуальних психофізіологічних показників і параметрів, які, у свою чергу, стають запорукою успішного виконання певної професійної діяльності. До тестових матеріалів першого блоку можна віднести методики, які визначають професійну спрямованість, стилі поведінки та спілкування в колективі, домінантні способи взаємодії з людьми та навколишнім світом взагалі. Особливістю таких методик є те, що їхній стимульний матеріал має більш довільне формулювання і має на меті таку постановку питання чи задачі, яка повною мірою відображала б пріоритетні вибори особистості стосовно зазначених вище категорій. До другого блоку відносяться методики, які діагностують психофізіологічні показники та формують рекомендації стосовно оптимального поєднання особливостей психіки та фізіомоторики організму людини із певною професійною діяльністю. Розглядаючи як перші, так і другі групи тестових профорієнтаційних методик, необхідно зазначити, що найбільшої результативності та точності можна досягти, використовуючи методики двох комплексів, формуючи психодіагностичні блоки цільового спрямування. Торкаючись особливостей роботи профконсультації, необхідно зазначити, що дана форма роботи у профільній школі має базуватися на визначених та передбачуваних підходах, а інакше вона набуде досить суперечливого характеру. Ефективним буде використання біографічного методу та бесіди. Біографічний метод дозволить зробити висновки відносно генетичної схильності учня до певного виду діяльності на основі аналізу професійного середовища близького оточення. Проводячи бесіду з учнем, психолог чи педагог може з’ясувати мотиви та причини схильності молодої людини до певних професій. Працюючи з батьками, можна відстежити їхнє бачення життєвої перспективи дитини, беручи до уваги спостереження, особливості виховання та можливості щодо організації підготовки до вступу у навчальний заклад. Бесіда з класним керівником та вчителями-предметниками дозволить виявити інтереси та потяги дитини до певної сфери знань, прогнозуючи ступінь готовності до спеціального навчання. Допоміжним засобом професійного самовизначення може стати аналіз успішності учнів. Зріз створюватиме більш цілісну картину знань, умінь та навичок старшокласника в різних галузях суспільного знання. Як показує досвід профконсультаційної роботи в старшій школі, старшокласники, що не вибрали професію, часто звертаються до психолога з проханням визначити, до якого виду діяльності вони найбільш схильні, очікуючи одержати однозначні рекомендації з приводу їхнього професійного призначення. За цим стоїть не тільки розповсюджена помилка щодо схильності кожної людини до визначеного виду діяльності, але й, можливо, неусвідомлене прагнення перекласти відповідальність за прийняття важливого рішення на іншу людину. Сумніви часто виникають через відсутність у сучасних школярів уявлень про те, що ж таке професійна придатність і як вона формується, через невміння оцінювати себе, свої здібності, можливості, співвіднести їх зі світом професій. Психологи (К.М. Гуревич) поділяють усі професії на 2 великі групи. Професії 1-го типу вимагають абсолютної профпридатності. Це означає, що до них відносяться люди, які володіють визначеними психофізіологічними і психологічними особливостями (про них мова йтиме пізніше), для інших же людей ефективна і якісна робота за такими професіями практично недосяжна. Це, наприклад, робота операторів, льотчиків-випробувачів, пожежників та ін. Таких професій відносно небагато, а основна маса складає другу групу. Професії 2-го типу не пред'являють сталих, абсолютних вимог до психофізіологічних особливостей людини, що дозволяє опанувати визначену діяльність практично кожному здоровому індивіду. Ці професії називають професіями з відносною професійною придатністю. Тут можуть трудитися люди з різними індивідуально-психофізіологічними особливостями, але варіанти їхньої адаптації до професії будуть різні. Кожна людина в процесі діяльності виробляє індивідуальний стиль роботи. Свій власний стиль дозволяє компенсувати деякі недоліки природних параметрів. У інших випадках працівники обирають для себе найбільш відповідні робочі місця та посади (як у професії лікаря). Саме за рахунок напрацювання індивідуального стилю діяльності, адаптації вроджених характеристик до умов роботи, практично будь-яка людина може опанувати професію другого типу. Професії першого типу з абсолютною професійною придатністю вимагають ретельного добору і тому докладного вивчення психофізіологічних і психологічних особливостей людини, таких як: сила, урівноваженість, рухливість нервової системи (НС). Сила нервових процесів характеризує здатність НС витримувати великі навантаження тривалої та різнобічної дії подразників. Це природна індивідуальна особливість, що характеризує витривалість і працездатність. Урівноваженість нервових процесів (збудження і гальмування) регулює їхній взаємовплив, тобто вони можуть бути або урівноважені між собою - однакової сили, або мати односторонню перевагу, домінувати. Рухливість нервових процесів (здатність швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, переключатися) є показником швидкості зміни процесів збудження і гальмування. Описані характеристики НС є уродженими, чи формально-динамічними, особливостями психіки. Неможливо з позитивної чи негативної сторони охарактеризувати властивості і типи НС. Сила і слабкість, урівноваженість чи неврівноваженість, рухливість і інертність виявляються тільки в екстремальних ситуаціях. Ці природні особливості людини, її НС, як правило, замасковані життєвими навичками, уміннями, досвідом. При будь-яких особливостях НС людина може домогтися високого рівня соціальних і професійних досягнень у професіях другого типу. Це можна продемонструвати на прикладах. Багато людей зі слабкою НС мають більш високу чутливість у порівнянні з "сильними", краще справляються з монотонною й одноманітною роботою, орієнтовані на високу точність виконання роботи. Тому їм легше освоїти такі професії, як, наприклад, дегустатор, де потрібно висока чутливість, чи огранщик алмазів, де необхідна найвища точність, а також деякі художні професії. Особи із сильною НС здатні в складній ситуації правильно оцінити обстановку, зберегти самоконтроль, витримку, чітко виконати необхідні дії. Для сильної НС характерні висока працездатність нервових клітин і їхня здатність витримувати надсильні подразники. Зокрема, сила НС забезпечує психологічну, емоційну стійкість людини до впливу надсильних подразників, тим самим підвищує надійність роботи індивіда в екстремальних ситуаціях. З огляду на вищесказане можна сформувати перелік типових помилок, яких припускаються старшокласники при виборі майбутньої професії: 1) ототожнення навчального предмета з професією; 2) захоплення тільки зовнішньою чи внутрішньою стороною професії; 3) вибір професії за компанію (під впливом авторитетного оточення); 4) перенос ставлення (негативного чи доброзичливого) до людини – представника якої-небудь професії - на саму професію; 5) орієнтація відразу на професію високої чи вищої кваліфікації (відразу топ-менеджер); 6) упереджене ставлення до статусу престижності (непрестижності) професії, особливо в умовах ринкових відносин; 7) неправильні уявлення про характер праці; 8) незнання, недооцінка своїх фізіологічних недоліків, що мають істотне значення для обраної професії; 9) невміння розібратися у своїх можливостях, здібностях (штучне завищення чи заниження), а також відсутність бажання випробувати свої сили в різних видах діяльності. У сучасних школярів також іноді трапляється, що вступ до вищого навчального закладу виявляється кінцевою метою, а не першим кроком у професійному самовизначенні. Важливо не обмежуватися тільки плануванням свого вступу до вищого навчального закладу, але й думати про можливі шляхи подальшого професійного росту. Студенти, що мали професійний план ще до вступу, скоріше за інших знаходять себе, починають пробувати свої сили в роботі, не пропускають важливу інформацію і навіть у «нудних» лекціях знаходять користь, оскільки слухають увесь час «прицільно», маючи особисті професійні плани. Іншим студентам на заняттях часто нудно, й інформацію вони засвоюють гірше, оскільки для них уся вона рівнозначна, відсутня особистісна зацікавленість змістом. Крім усього іншого, психологічний тренінг допомагає замислитися про цінності часу, перевірити, наскільки учасник навчального процесу може планувати власний час. Така самосвідомість та самоконтроль можуть формуватися тільки під впливом оптимальних, систематичних навчально-виховних заходів, засобом реалізації яких є профільна школа. Висновки. Профілізація школи вимагає якісно нового підходу до навчально-виховного процесу, а саме: особистісно зорієнтованого, узгодженого з потребами сьогодення, прогностичного, а значить, актуального в різних вимірах.

 

Література: 1. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., 1986. 2. Березівська Л.Д., Бібік Н.М., Бурда М.І., та ін. Концепція профільного навчання в старшій школі. 3. Методи психодіагностики підлітків. Навчальний посібник / За ред. О.Д. Кравченко, В.Ф. Моргуна. – Полтава, 1999. – 124с. 4. Профконсультационная работа со старшокласниками / Под ред. Б.А. Федоришина. – К.: Рад. Школа, 1980. – 158с. 5. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 288с.

 
Інформація про автора

Валентина Іванівна Доротюк, кандидат психологічних наук, завідуюча лабораторії профільного навчання та профконсультацій інституту Педагогіки АПН України Київ, вул. Артема, 52-Д, кім. 109 Конт.тел. 481- 38 - 52